Права людини та міжнародна торгівля

Олена Гладюк,
юрист адвокатського об’єднання «Волков Козьяков і Партнери»
Права людини та міжнародна торгівля

Юридичний журнал, #11 (77) листопад 2008 р.

Стрімке розширення Світової організації торгівлі (СОТ) викликає чималий інтерес захисників прав людини як до торгової політики в цілому, так і до стратегій самої організації.

Оскільки кожен член СОТ ратифікував одну, а то й більше конвенцій ООН з прав людини, тепер аргументація на захист прав людини в органах вирішення спорів СОТ у тому вигляді, в якому вона використовується у Суді Європейських співтовариств та в Європейському суді з прав людини, залишається лише питанням часу.

У рамках світової Асоціації міжнародного права з 2004 року два комітети – Комітет з міжнародного торгового права та Комітет з прав людини, розпочали роботу над проектом Декларації «Права людини та міжнародне торгове право» з метою дослідити ступінь обов’язковості врахування універсальних зобов’язань членів СОТ у галузі прав людини при тлумаченні правил СОТ та їхньої імплементації в національне законодавство [1].

До сфери повноважень Світової організації торгівлі входить визначення торгового права та права доступу на ринок. Встановлення соціальних стандартів і стандартів охорони навколишнього середовища не належить до її повноважень та регулюється спеціальними міжнародними угодами, а також рішеннями інших міжнародних організацій. Оскільки прямого зв’язку між цими двома сферами регулювання немає, навколо цього питання постійно ведуться дебати. Різновекторність думок щодо стратегії СОТ наочно підтверджується численними демонстраціями під час міністерських конференцій організації.

На думку прихильників глобалізації, не торгівля повинна підлаштовуватись до основних прав людини, а навпаки. Головне звинувачення антиглобалістів полягає в тому, що Генеральна угода з тарифів і торгівлі та сучасні документи, прийняті СОТ, змушували країни, що брали участь у багатосторонній торгівлі, нехтувати тими пунктами міжнародного права, які приносять користь людству. Так, під час однієї з конференцій була заблокована спроба внести до документів СОТ певні соціальні пункти, які б покращили зайнятість населення [2].

Ті, хто протестував проти введення високих стандартів, висунули декілька аргументів. Одним із них був аргумент про порушення міжнародною організацією принципу державного суверенітету. Оскільки справа стосувалась умов праці, контраргументом стала імперативна норма міжнародного права про захист основних прав та свобод людини, яка стоїть вище принципу державного суверенітету.

Історії відомі приклади, коли Рада Безпеки ООН застосовувала санкції до держав за тяжкі порушення прав людини [3]. Проте масові явища недостатнього забезпечення трудових прав аж ніяк не можуть бути поставлені в ту ж категорію порушень прав людини, що й масові вбивства, геноцид чи апартеїд [4]. Загальновизнано, що лише заборона геноциду, катувань, рабства, расової дискримінації можуть кваліфікуватись як зобов’язання erga omnes. Навіть якщо держава підписала і ратифікувала найважливіші конвенції в галузі прав людини, такі як Пакти з прав людини 1966 року, Конвенцію МОТ №29, що забороняє примусову працю [5], Конвенцію МОТ №139 про мінімальний вік прийому на роботу [6], засобів змусити державу виконати свої зобов’язання є небагато.

За таких умов у межах Світової організації торгівлі виникла ідея введення примусових заходів, які б пов’язували свободу торгівлі, охорону праці та захист навколишнього середовища, а саме: надання країні, що імпортує, право призупиняти дію контракту, якщо товари або послуги, що поставляються, виготовлені з порушенням мінімальних стандартів. Сьогодні призупинення дії контракту можливе лише в тому випадку, якщо виявлені недоліки в самому товарі. Оцінка умов праці в іноземній державі в цілях надання товару доступу на ринок може кваліфікуватись як порушення принципу державного суверенітету.

В одній справі, яка розглядалась органами вирішення спорів СОТ, була зроблена спроба обійти можливе звинувачення у порушення принципу державного суверенітету шляхом стверджування, що ефект помилкових дій на території іншої держави поширюється в межі юрисдикції держави, що імпортує. Це була справа США про заборону імпорту деяких видів креветки і продуктів з креветки 17). В іншій справі СІЛА — тунець і дельфіни [8] йшлося про право США обмежувати імпорт тунця з Мексики, оскільки мексиканські рибалки використовували для його добування сіті. В яких щорічно гинуло до 300 тисяч дельфінів, тоді, як американські рибалки, які конкурували з ними, не мали права використовувати такі сіті, тому їхня праця була не такою продуктивною.

Ще в ГАТТ – 1947 була стаття XX, яка називалась «Загальні винятки» і яка дозволяла сторонам приймати захисні заходи, необхідні, зокрема, для захисту здоров’я людини, тварин та рослин; для збереження природних ресурсів; заборонні заходи стосовно імпорту товарів, виготовлених ув’язненими в тюрмах.

Наведені положення ГАТТ тривалий час залишались практично без застосування. Дуже рідко вони застосовувались у процесі вирішення спорів, хоча не піддавались систематичному тлумаченню і чітко не формулювались. Усього за 1948-1994 роки було представлено шість справ, в яких введення заборонних заходів обґрунтовувалось необхідністю захисту навколишнього середовища або захисту здоров’я людей:

• США (заборона імпорту тунця і продуктів з тунця з Канади) [9];
• Канада (заходи щодо експорту необроблено-го оселедця та лосося) [10];
• Таїланд (обмеження на імпорт і внутрішнє оподаткування сигарет) [11].

Ще три справи проти США не було прийнято до розгляду.

Після 1994 року до Органу з вирішення спорів СОТ надійшло три справи, в яких опротестовувались заборонні заходи, вжиті з природоохоронних міркувань:

• США (стандарти переробленого і звичайного бензину) [12];
• США (заборона на імпорт деяких видів креветки і продуктів з креветки) [13];
• Європейський Союз (заходи щодо імпорту азбесту і товарів з азбесту) [14].

Ще в Преамбулі до Марракеської угоди про створення СОТ як цілі було згадано сталий розвиток, захист прав людини і охорона навколишнього середовища. В Марракеський пакет було включено також Рішення Уругвайського раунду з питань праці та розвитку, відповідно до якого «політика, що проводиться не повинна суперечити підтриманню і забезпеченню відкритої, недискримінаційної та справедливої багатосторонньої торгової системи, з одного боку, та заходам, направленим на охорону навколишнього середовища та забезпечення сталого розвитку, з іншої». На основі цього Рішення в рамках СОТ створено Комітет з праці та розвитку, в якому як спостерігачі працюють неурядові організації і який готує доповіді до конференцій міністрів.

На конференції міністрів у Сінгапурі в 1996 році обговорювалась необхідність включення в право СОТ положення про соціальний захист працівників або основних стандартів праці. Проте учасники не змогли домовитись про встановлення зв’язку між стандартами праці та правами працівників. Переговори завершились прийняттям заяви про те, що «компетентним органом для прийняття таких стандартів і введення їх в правову систему є Міжнародна організація праці» [15].

На конференції міністрів у Сіетлі було зроблено спробу створити Комітет з праці і торгівлі, та протиріччя між представниками розвинутих країн щодо того, як можна юридично трактувати право на працю і на охорону навколишнього середовища; відсутність єдності між країнами, що розвиваються з питання про встановлення зв’язку між працею, торгівлею та охороною навколишнього середовища, як і масові безпорядки антиглобалістів, не дозволили прийняти рішення.

Єдиним виходом з цієї ситуації, на думку професора права Європейського університету Ернста-Ульриха Петерсмана [16], є домінування прав людини в усіх міжнародних документах. Міжурядова організація не може мати іншої мети, ніж захист загальних інтересів, навіть якщо вона займається торгівлею, і якщо поважає суверенне право кожної держави-учасниці. Тому єдиною можливістю гарантувати дотримання загальних інтересів є повага до основних прав людини, які надають логічне та повне середовище, в якому Світова організація торгівлі повинна здійснювати свою діяльність.

Глобалізація економіки веде до вільного переливу капіталу, переміщення виробничих потужностей на території, де виробничі затрати менші, а продукція дешевша. Це в свою чергу викликає стандартизацію національних законодавств, узагальнених у нормах СОТ. Держави змушені обмежувати своє суверенне право самостійно змінювати режим імпорту у відповідь на зміну торгових потоків, незалежно від походження товарів. Це робить режим торгівлі будь-якої держави більш передбачуваним, та менш гнучким. Тепер вже ринок, а не втручання держави, визначає долю національної промисловості. Саме тому СОТ та її органи управління в останні роки піддаються серйозній критиці.

Як вже зазначалось, з Конференції міністрів СОТ в Сіетлі в 1999 році повинен був розпочатись новий раунд торгових переговорів з метою удосконалити та доповнити чинні угоди ГАТТ і СОТ. Проте Конференція завершилась провалом, який значною мірою пояснюють масовими протестами з боку неурядових організацій [ 17]. Насправді причина була не лише в них, а швидше в тому, що створення самої лише організації не усунуло усіх недоліків ГАТТ. Справді, законодавство СОТ далеке від досконалості, проте це лише перші кроки на шляху до встановлення такої системи світової торгівлі, за якої людство могло б розвиватись успішніше.
За даними Світової організації торгівлі, глобалізація і міжнародна торгівля приносять людству процвітання та стабільність. У своїй доповіді, присвяченій світовій торгівлі в 2008 році, СОТ заявила, що торгівля сприяє зростанню фінансового добробуту сотень мільйонів людей, а також приносить стабільність в міжнародні відносини. Завдяки міжнародній торгівлі та спеціалізації споживачі отримали більш широкий вибір, а також підвищилась ефективність виробництва [18]. Водночас існує проблема непропорційного розподілу вигоди від світової торгівлі серед різноманітних верств населення. Такі фактори, як торгові бар’єри, ускладнюють скорочення нерівності.

Сьогодні СОТ це вже не «клуб багатіїв», це організація з індивідуальними умовами членства, а такий підхід ще більше посилює нерівність і може становити небезпеку для національних інтересів суверенних держав.

Результатом виконання вимог СОТ стають зміни та поправки до Основних законів, що не завжди є виваженим рішенням. Так, на вимогу Світової організації торгівлі, було знято обмеження для осіб, які притягуються до кримінальної або адміністративної відповідальності, на захист лише адвокатом – громадянином України. Ще на початку переговорного процесу, пов’язаного зі вступом України до СОТ, деякі країни-члени СОТ порушували питання стосовно доступу до ринку адвокатських послуг в Україні, оскільки Законом України «Про адвокатуру» передбачалося, що адвокатом може бути лише громадянин України. А згідно з Кримінально-процесуальним кодексом та Кодексом про адміністративні правопорушення лише адвокат мав право надавати правову допомогу особі, що притягується до кримінальної або адміністративної відповідальності. Згодом ця норма була визнана неконституційною рішенням Конституційного Суду України від 16 листопада 2000 року. Зокрема було визнано такими, що не відповідають Конституції України положення ч. 1 ст. 44 Кримінально-процесуального кодексу України та ч. 1 ст. 268 Кодексу про адміністративні правопорушення, за якими обмежується право на вільний вибір особою, яка притягується до кримінальної або адміністративної відповідальності, захисника своїх прав.

Так, нові країни-члени Світової організації торгівлі, як правило, змушені приймати зобов’язання, тобто гарантувати певний рівень доступу, більшою кількістю секторів послуг і більш ліберальні ніж країни-засновники СОТ. До того ж з погляду сталого розвитку суспільства та прав людини є цілий ряд проблем, пов’язаних з обмеженням доступу людей до життєво важливих послуг, Надання яких державою населенню гарантується законодавством. Йдеться про медичні та екологічні послуги, освіту а також ті послуги, які необхідні населенню для задоволення його культурних потреб.

Сьогодні є велика кількість серйозних проблем, пов’язаних з доступністю освіти, охорони здоров’я, особливо для бідних та вразливих верств населення. Така ситуація ускладнюється розвитком комерційного сектора в цих сферах, що в свою чергу призводить до зменшення кількості послуг безкоштовної державної системи та погіршення їхньої якості.

Крім того, є певні труднощі з правилами СОТ, які стосуються доступу до медикаментів. Багато країн-членів Світової організації торгівлі, під тиском крупних фармацевтичних компаній, потребують встановлення більш тривалого, ніж це встановлено правилами СОТ, періоду ексклюзивності інформації щодо ліків. Це в свою чергу може обмежите доступ населення до дешевих замінників медикаментів. У зв’язку з тим, що проблеми СНІДу, туберкульозу та інших тяжких захворювань стоять сьогодні у світі дуже гостро, такі умови можуть загострити проблеми здоров’я населення.

Іншою проблемою є лібералізація ринку енергетики та водопостачання. Як показує міжнародний досвід, такі процеси, особливо після приходу в ці сектори іноземних постачальників, призводять до зростання цін і обмежують доступ населення» особливо бідного та уразливого до енергетичних ресурсів та води.

Розвиток ринку фінансових послуг, а саме: страхування, банківських послуг та послуг, пов’язаних з цінними паперами дає багато переваг населенню, проте, як показує практика, безконтрольний доступ іноземних структур на ринок нерідко призводить до усунення з ринку вітчизняних постачальників.
Що стосується ринку мобільного зв’язку, то і тут прихід іноземних операторів нерідко створює проблеми для національних компаній. У деяких країнах, національні компанії виявляються нездатними витримати жорстку конкуренцію. Ситуація ускладнюється тим, що обмеження конкуренції призводить до високих цін на мобільний зв’язок, а це обмежує доступ населення до такого важливого для розвитку ресурсу, як інформація. Необмежений доступ іноземних постачальників на ринок аудіовізуальних послуг може взагалі призвести до втрати національних культур.

Оскільки дотримання прав людини сприяє економічному розвитку та посилює привабливість країн, права людини та економічний розвиток не можуть суперечити один одному. А визначати, наскільки вдало СОТ (країни-члени) виконують це зобов’язання повинно саме суспільство.

Посилання:

1. Report of the 71st Conference of the International Law Association in 2004 at Berlin, 2005, at 565;
2. http: //www.otechestvo.org.ua/main/20069/1909.htm;
3. Bennoune K. Sovereignty vs. Suffering? Re-Examining Sovereignty and Human Rights through the Lens of Iraq // 13 Eur. J. Int’l L. 243-262 (2002);
4. См.: Garcia F.J. The Universal Declaration of Human Rights at 50 and the Challenge of Global Markets: Trading Away the Human Rights Principle // 2J Brook. J. Int’l L. 51 (1999);
5. Convention concerning Forced or Compulsory Labour (ILO No. 29), 39 U.N.T.S. 55, (1930); Abolition of Forced Labour Convention (ILO No. 105), 320 U.N.T.S. 291, (1957). http://www.ilo.org/ilolex/english/convdisp1.htm;
6. Convention concerning Minimum Age for Admission to Employment (ILO No. 138), 1015 U.N.T.S. 297, (1973); Convention concerning the Prohibition and Immediate Action for the Elimination of the Worst Forms of Child Labour (ILO No. 182), 38 I.L.M. 1207 (1999), http://www.ilo.org/ilolex/english/convdispl.htm;
7. WTO Appellate Body Report, United States — Import Prohibition Of Certain Shrimp and Shrimp Products — Recourse to Article 21.5 of the DSU by Malaysia, AB-2001-4, WT/DS58/AB/RW (Nov. 6 1998);
8. http://www. american.edu/TED/TUNA.htm;
9. United States — Prohibition of Imports of Tuna and Tuna Products from Canada, BISD 29S/91, (Feb. 22, 1982);
10. Сanada – Measures Affecting Exports of Unprocessed Herring and Salmon, BISD 35S/98 (Marc h 22, 1988);
11. Thailand – Restrictions on the Importation of and Internal Taxes on Cigarettes, BISD 37S/200 (Nov. 7, 1990);
12. United States – Standards for Reformulated and Conventional Gasoline, WTO Case Nos. 2 and 4, Appellate Body Report adopted by DSB, WT/DS2/ AB/R (May 20, 1996);
13. United States – Import Prohibition of Certain Shrimp and Shrimp Products, Appellate Body Report adopted by DSB, WT/DS58/AB/R (Nov. 6, 1998);
14. European Communities – Measures Affecting Asbestos and Asbestos-Containing Products, Appellate Body Report adopted by DSB, WT/DS135/ AB/R (Apr. 5, 2001);
15. Singapore Ministerial Declaration WT/MIN(96)/DEC at para. 4, adopted at the WTO Ministerial Conference (Dec. 9–13, 1996);
16. Human Rights and the Law of the World Trade Organization – Ernst-Ulrich Petersman. Vol. 37, n° 2, April 2003./http://eco.ens-lsh.fr/actu/revue.php?sel=jwt;
17. Bhagwati J. Coping with Antiglobalization — A Trilogy of Discontents // 81 Foreign Affairs 2 (2002); Das D.K. Debacle at Seattle — The Way the Cookie Crumbled//34 J. World Trade 181-201, 195-197(2000);
18. http://www.un.org/russian/news/fullstorynews.asp?newsID=9971.