Рішення третейських судів. Складнощі оскарження та виконання

Рішення третейських судів. Складнощі оскарження та виконання

Юридична газета
№38, 21 вересня 2010 року

Передавши спір на розгляд третейському суду як до альтернативної недержавної судової інстанції, перед сторонами все одно може постати проблема звернення до державного суду з метою скасування або виконання прийнятого третейським судом рішення.

ОСКАРЖЕННЯ РІШЕНЬ ТРЕТЕЙСЬКИХ СУДІВ

Відповідно до статті 51 Закону України «Про третейські суди» (далі – Закон про третейські суди), рішення третейського суду може бути оскаржене до компетентного суду відповідно до встановлених законом підвідомчості та підсудності справ.
При цьому, рішення третейського суду відповідно до Закону про третейські суди може бути оскаржене та скасоване лише з таких підстав:

1. справа, по якій прийнято рішення третейського суду, не підвідомча третейському суду відповідно до закону;
2. рішення третейського суду прийнято у спорі, не передбаченому третейською угодою, або цим рішенням вирішені питання, які виходять за межі третейської угоди. Якщо рішенням третейського суду вирішені питання, які виходять за межі третейської угоди, то скасовано може бути лише ту частину рішення, що стосується питань, які виходять за межі третейської угоди;
3. третейську угоду визнано недійсною компетентним судом;
4. склад третейського суду, яким прийнято рішення, не відповідав вимогам статей 16 -19 Закону;
5. третейський суд вирішив питання про права і обов’язки осіб, які не брали участь у справі.

Зазначений перелік підстав є вичерпним, тому компетентний суд має відмовляти в прийнятті заяви про скасування рішення третейського суду у разі, якщо така заява подана з будь-яких інших підстав. У той же час, якщо в заяві про скасування рішення третейського суду є посилання як на підстави, зазначені в статті 51 Закону про третейські суди, так і на інші підстави, які не передбачені цією статтею, то така заява підлягає розглядові лише в частині, що відповідає статті 51 Закону про третейські суди, а в прийнятті її в іншій частині суд відмовляє.

Законом встановлено, що заяву про скасування рішення третейського суду може бути подано до компетентного суду сторонами, третіми особами протягом трьох місяців з дня прийняття рішення третейським судом, а особами, які не брали участь у справі, у випадку, якщо третейський суд вирішив питання, про їх права та обов’язки, – протягом трьох місяців з дня, коли вони дізналися або повинні були дізнатися про прийняття рішення третейського суду.

На окрему увагу заслуговує визначення компетентного суду у нормах зазначеного Закону про третейські суди.

Статтею 2 Закону про третейські суди встановлено, що компетентний суд – це місцевий загальний суд чи місцевий господарський суд за місцем розгляду справи третейським судом.

Така сама позиція викладена і в Рекомендаціях Президії Вищого господарського суду України від 11.04.2005 р. № 04-5/639 «Про деякі питання практики застосування господарськими судами Закону України «Про третейські суди» (далі – Рекомендації ВГСУ).

Також, у Рекомендаціях ВГСУ зазначено, що при вирішенні питання про те, який суд, загальний чи господарський, компетентний розглядати заяви про скасування рішення третейського суду, господарським судам необхідно виходити з вимог статті 15 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК) та статей 1, 12 Господарського процесуального кодексу України (далі – ГПК). Тобто сторона, що подає заяву, має виходити із загальних правил підсудності, встановлених у цивільному та господарському судочинстві.
При цьому ані ЦПК. ані ГПК не містить жодних спеціальних норм стосовно порядку провадження в справах про скасування рішень третейського суду.

Для цього законодавець пропонує нам звертатися до тих самих Рекомендацій ВГСУ, зазначених вище.

Відповідно до вказаних Рекомендацій Заява про скасування рішення третейського суду подається в письмовій формі та підписується повноважною особою підприємства чи організації або його представником. Також зазначені Рекомендації ВГСУ містять інформацію щодо форми заяви та переліку документів, що до неї додаються. Однією з особливостей подання заяви про скасування рішення третейського суду, зокрема, є відсутність справляння державного мита за їх розгляд.

При цьому, строк і порядок розгляду заяви визначаються відповідно до вимог розділу XI ГПК.

Відповідно до зазначених Рекомендацій ВГСУ за результатами розгляду заяви господарський суд приймає рішення, зміст якого повинен відповідати статті 84 ГПК з урахуванням особливостей відповідної категорії справ. Одна з таких особливостей полягає в тому, що господарський суд не здійснює оцінки законності і обґрунтованості рішення третейського суду в цілому, а лише з’ясовує наявність чи відсутність підстав для його скасування, передбачених частиною третьою статті 51 Закону про третейські суди. Також Законом про третейські суди не передбачено можливості оскарження ухвал третейського суду з питань, що виникають у процесі розгляду справи.

Для підведення попередніх підсумків зазначимо, що в чинному законодавстві України повністю відсутні будь-які спеціальні норми щодо процедури оскарження рішень третейського суду до місцевих загальних судів у порядку цивільного судочинства.

ВИКОНАННЯ РІШЕНЬ ТРЕТЕЙСЬКИХ СУДІВ

Говорячи про виконання рішень третейського суду, зазначимо, що у зв’язку з причинами, зазначеними вище, порядок та процедура їхнього виконання також потребує належного законодавчого доопрацювання на рівні процесуального законодавства, зокрема, стосовно подання заяв про примусове виконання рішень до місцевих загальних судів.

Так, статтею 55 Закону про третейські суди встановлено, що рішення третейського суду виконуються зобов’язаною стороною добровільно, в порядку та строки, що встановлені в рішенні, а якщо в рішенні строк його виконання не встановлений, рішення підлягає негайному виконанню.

При цьому, відповідно до Закону про третейські суди, рішення третейського суду, яке не виконано добровільно, підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження».

Статтею 56 Закону про третейські суди передбачено загальний порядок видачі виконавчого документа на підставі рішення третейського суду. Так, заява про видачу виконавчого документа може бути подана до компетентного суду протягом трьох років з дня прийняття рішення третейським судом та підлягає розгляду компетентним судом протягом 15 днів з дня її надходження до суду. Законом, також, встановлені підстави для відмови судом у задоволенні заяви про видачу виконавчого документа, якщо:

• на день прийняття рішення за заявою про видачу виконавчого документа рішення третейського суду скасовано компетентним судом;
• справа, по якій прийнято рішення третейського суду, не підвідомча третейському суду відповідно до закону;
• пропущено встановлений цією статтею строк для звернення за видачею виконавчого документа, а причини його пропуску не визнані судом поважними;
• рішення третейського суду прийнято у спорі, не передбаченому третейською угодою, або цим рішенням вирішені питання, які виходять за межі третейської угоди. Якщо рішенням третейського суду вирішені питання, які виходять за межі третейської угоди, то скасовано може бути лише ту частину рішення, що стосується питань, які виходять за межі третейської угоди;
• третейська угода визнана недійсною компетентним судом;
• склад третейського суду, яким прийнято рішення, не відповідав вимогам статей 16 -19 Закону;
• інш.

Ухвала компетентного суду про відмову у видачі виконавчого документа, якщо вона не була оскаржена в апеляційному порядку, набирає законної сили після закінчення строку на апеляційне оскарження, а у разі подання апеляції, ухвала компетентного суду набирає законної сили після розгляду справи судом апеляційної інстанції. Сторони мають право протягом 15 днів після винесення компетентним судом ухвали про відмову у видачі виконавчого документа оскаржити цю ухвалу в апеляційному порядку.

Також після набрання законної сили ухвалою про відмову у видачі виконавчого документа, спір між сторонами може бути вирішений компетентним судом у загальному порядку.

Зазначимо, що Рекомендаціями ВГСУ також встановлено особливий порядок розгляду заяви про видачу виконавчого документа місцевими господарськими судами у порядку господарського судочинства за правилами розділу XI ГПК із врахуванням особливостей, передбачених нормами статті 56 Закону про третейські суди.

ЗАКОНОДАВЧІ ЗМІНИ

Для підведення підсумків, слід зазначити, що 7 вересня 2010 року Верховна Рада України у першому читанні прийняла за основу проект Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оскарження рішення третейського суду та видачі виконавчих листів за рішенням третейських судів» (реєстр. № 4806 від 09.07.2009 р.), поданий народним депутатом України Притикою Д.М.

Цим законопроектом пропонується доповнити ЦПК новим розділом «Провадження у справах про оскарження рішень третейських судів та видачу виконавчих листів за рішенням третейських судів», у якому будуть визначені особливості судового розгляду скарг на рішення третейських судів та порядок видачі виконавчих листів за рішеннями цих судів. У цілому цей законопроект заслуговує на схвальні відгуки, адже він спрямований на усунення прогалин у правовому регулюванні здійснення третейського судочинства в частині оскарження рішень третейських судів у судах загальної юрисдикції. Тим не менше, обов’язково слід вказати на доцільність внесення відповідних змін та доповнень не тільки до ЦПК, АЛЕ Й ДО ГПК, з метою усунення прогалин у процесуальному законодавстві України щодо особливостей судового розгляду скарг на рішення третейських судів та порядку видачі виконавчих документів за рішеннями цих судів в цілому.

Михайло СПАСОВ
Юрист АО «Волков Козьяков і Партнери»