Зловживання монопольним становищем на ринку: законодавство, практика та проблеми

Н. Ісаханова
Правовий тиждень №5 2/02/2010

Зловживання монопольним становищем на ринку:
законодавство, практика та проблеми

Нещодавно Іноземні засоби масової інформації дуже жваво обговорювали продаж компанією “British Airports Authority” (надалі – ВАА) аеропорту Gatwick Інвестиційній компанії “Global Infrastructure Partners” за 2,5 мільярди доларів США. Дозвіл на здійснення вищевказаної трансакції був наданий Антимонопольною Комісією Великобританії (надалі – АКВ) 21 жовтня 2009 року. На момент отримання дозволу на концентрацію BAA, крім аеропорту Gatwick, володіла шістьма аеропортами у Об’єднаному Королівстві Великобританії та Північної Ірландії: Heathrow, Stansted, Edinburgh, Glasgow, Aberdeen, Southampton.

Причина такої зацікавленості цією трансакцію полягає не лише в продажу одного із найвідоміших аеропортів світу, а й в обставинах, що привели до цього.

19 березня 2009 року на офіційному сайті АКВ був оприлюднений остаточний звіт щодо послуг аеропортів ВАА у Об’єднаному Королівстві Великобританії, який став результатом розслідування цього ринку, проведеного АКВ за розпорядженням Управління добросовісної конкуренції Великобританії згідно із Законом про підприємства 2002. Вищевказане розпорядження вимагає від АКВ проведення дослідження будь-яких ознак або сполучення ознак, що існують на ринку послуг аеропортів у Великобританії у зв‘язку з наданням послуг аеропортів ВАА, які запобігають, обмежують або порушують конкуренцію на ринку постачання або придбання товарів та послуг. Ще у вересні 2008 року ВАА заявила про намір продати аеропорт Gatwick, але на час складання АКВ вищевказаного звіту процес продажу аеропорту Gatwick ще тривав, і тому АКВ розглядала діяльність цього аеропорту, що ще перебував у власністю ВАА, як частину розслідування.

АКВ дійшла висновків, що володіння ВАА аеропортами у Південно-Східній Англії та у Шотландії призводить до несприятливого впливу на конкуренцію на ринку постачання послуг аеропортів, а саме: володіння аеропортами Edinburgh та Glasgow, які знаходяться у Шотландії і є основними аеропортами, які надають послуги на цій території(Прим.: «Пасажирами було визначено, що аеропорт Glasgow це є найліпша альтернатива аеропорту Edinburgh та Edinburgh разом з Prestwick є найліпшою альтернативою Glasgow»), несприятливо впливає на конкуренцію між цими аеропортами і відокремлене володіння цими аеропортами може створити потенціал для конкуренції в області цін, послуг, інвестування та інновацій між ними; володіння ВАА Лондонським аеропортами (Heathrow, Gatwick, Stansted) призводить до обмеження конкуренції між ними. Крім того, АКВ у своєму звіті відзначила, що володіння ВАА аеропортами Heathrow, Gatwick, Stansted призводить до обмеження конкуренції між аеропортами у питанні збільшення пропускної здатності. Володіння АКВ вищевказаними аеропортами також загострює недоліки регуляторної системи. Крім цього, розвинута мережа міжнародних та внутрішніх маршрутів аеропорту Heathrow, удосконалення оздоблення терміналів та існування повнометражних посадочних смуг робить цей аеропорт найважливим центральним аеропортом у Південно-Східній частині та взагалі у Великобританії, що сприяє обмеженню конкуренції між аеропортами з питань можливості надання авіалініям пропозицій щодо стиковці рейсів. АКВ вважає, що контроль ВАА над дуже великою часткою ринку надання послуг аеропортів призводить до зачіпання прав пасажирів та авіаперевізників.

За результатами розслідування АКВ – ВАА повинно здійснити протягом двох років наступні ефективні заходи по усуненню несприятливого впливу на конкуренцію на ринку надання послуг аеропортів: продаж ВАА аеропорту Stansted та аеропорту Gatwick різним покупцям, продаж ВАА одного з двох аеропортів: Edinburgh або Glasgow та інші заходи щодо захисту конкуренції на ринку постачання послуг аеропортів.

Цей випадок є дуже цікавим для спеціалістів з точки зору законодавчо можливих заходів, застосованих АКВ до юридичної особи, що займає монопольне (домінуюче) становище на певному ринку послуг, і результатів, які досягаються за допомогою цих заходів: усунення негативного впливу монопольного (домінуючого) становища ВАА на конкуренцію та позбавлення ВАА монопольного (домінуючого) становища на ринку надання послуг аеропортів.

З огляду на вищевикладене, виникає питання: що може запропонувати конкурентне законодавство України у схожому випадку – займання суб‘єктом господарської діяльності домінуючого становища на певному ринку послуг України?

Законодавство України передбачає здійснення певних заходів лише у випадку зловживання суб‘єктом господарювання монопольним (домінуючим) становищем, а саме при:

• встановленні таких цін чи інших умов придбання або реалізації товару, які неможливо було б встановити за умов існування значної конкуренції на ринку;
• застосуванні різних цін чи різних інших умов до рівнозначних угод з суб’єктами господарювання, продавцями чи покупцями без об’єктивно виправданих на те причин;
• обумовленні укладання угод прийняттям суб’єктом господарювання додаткових зобов’язань, які за своєю природою або згідно з торговими та іншими чесними звичаями у підприємницькій діяльності не стосуються предмета договору;
• обмеженні виробництва, ринків або технічного розвитку, що завдало чи може завдати шкоди іншим суб’єктам господарювання, покупцям, продавцям;
• частковій або повній відмові від придбання або реалізації товару за відсутності альтернативних джерел реалізації чи придбання;
• суттєвому обмеженні конкурентоспроможності інших суб’єктів господарювання на ринку без об’єктивно виправданих на те причин;
• створенні перешкод доступу на ринок (виходу з ринку) чи усунення з ринку продавців, покупців, інших суб’єктів господарювання (ч.2. ст. 13 Закону України «Про захист економічної конкуренції»).

Тобто, сама по собі наявність у суб’єкта господарювання монопольного (домінуючого) становища, хоча це може несприятливо впливати на конкуренцію на певному ринку, не є протиправною. Для застосування санкцій Антимонопольний Комітет України (надалі за текстом – АМКУ) повинен не лише встановити, що суб‘єкт господарювання займає монопольне (домінуюче) становище на певному ринку товарів (робіт, послуг), а й доказати, що цей суб‘єкт зловживає своїм становищем. Особливістю цього виду порушення законодавства про захист економічної конкуренції є здійснення суб’єктом господарювання, який займає монопольне становище на ринку, таких дій, що були б неможливі в умовах ефективної конкуренції на ринку. Це, зокрема, отримання прибутку, не завдяки ефективній діяльності або високій продуктивності, а неправомірне використання свого домінуючого становища на ринку, або утримання чи посилення такого становища шляхом усунення з ринку конкурентів чи обмеження їхнього доступу на ринок.
Але законодавством України не враховується той факт, що вже займання суб‘єктами господарювання монопольного (домінуючого) становища на певному ринку товарів (робіт, послуг) може призвести до недопущення, усунення чи обмеження конкуренції, або ущемлення інтересів інших суб’єктів господарювання чи споживачів з боку вищевказаних суб‘єктів, ми не беремо до уваги «природні монополії».

Діяльність АМКУ спрямована на запобігання, виявлення та припинення зловживань монопольним (домінуючим) становищем, що за сучасних умов повинно забезпечувати найбільший безпосередній соціально-економічний ефект.
Відповідно до конкурентного законодавства України в АМКУ відсутня законодавчо встановлена можливість зобов‘язати суб‘єктів господарювання, які займають монопольне (домінуюче) становище на певному ринку послуг, здійснити певні дії по усуненню несприятливого впливу їх монопольного становища на конкуренцію на певному ринку товарів (робіт, послуг). АМКУ може надавати лише рекомендації щодо припинення дій або бездіяльності, які містять ознаки порушень про захист економічної конкуренції, та усунення причин виникнення цих порушень і умов, що їм сприяють (п.14 Ст.7 Закону України «Про Антимонопольний Комітету України»). В практиці АМКУ існують рішення про надання зобов‘язань учасникам концентрації, узгоджених дій з метою пом’якшення негативного впливу на концентрацію, але ці зобов’язання можна розцінювати саме як рекомендації не здійснювати певні дії.

Законодавством встановлена можливість застосування АМКУ до суб’єкта господарювання, який зловживає монопольним (домінуючим) становищем на певному ринку товарів (робіт, послуг), заходів у вигляді санкцій, а саме: штрафу та/або примусового поділу.

Треба відзначити, що верхній граничний поріг штрафу, встановлений законодавством, достатньо відчутний для будь-якого суб’єкта господарювання, а саме: до десяти відсотків доходу (виручки) суб’єкта господарювання від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за останній звітний рік, що передував року, в якому накладається штраф. У разі наявності незаконно одержаного прибутку, який перевищує десять відсотків зазначеного доходу (виручки), штраф накладається у розмірі, що не перевищує потрійного розміру незаконно одержаного прибутку (п.2 ст.52 Закону України «Про захист економічної конкуренції»). Але законодавством не встановлений порядок визначення остаточної суми штрафу для суб‘єкта господарювання по шкалі «від і до» і від яких обставин залежить його розмір.

Також за зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку законодавством України передбачено такий вид санкції як примусовий поділ, тобто реорганізація, наслідком якої є перехід за розподільчим балансом майнових прав і обов‘язків суб‘єкта господарювання у відповідних частках до кожного з нових суб‘єктів господарювання, що утворені внаслідок такого поділу (п.4 Ст.59 Господарського кодексу України). Реорганізація суб‘єкта господарювання шляхом поділу призводить до його припинення. Відповідно до ст.53 Закону України «Про захист економічної конкуренції» суб‘єкт господарювання, що підлягає примусовому поділу, здійснює реорганізацію на свій розсуд за умови усунення монопольного (домінуючого) становища цього суб’єкта господарювання на ринку.

Прийняті АМКУ чи його територіальними відділеннями постанови про примусовий поділ суб‘єкта господарювання є не рішенням про реорганізацію цього суб‘єкта, а підставами для її здійснення на розсуд самого суб‘єкта за умови усунення його монопольного становища на ринку. Рішення приймає орган управління суб‘єкта господарювання, наділений такими повноваженнями у відповідності до установчих документів.

Тобто, законодавство залишає на розсуд самого суб‘єкта господарювання (його органу управління) порядок здійснення реорганізації за умови усунення його монопольного становища на ринку. На наш погляд, застереження щодо здіснення реорганізації «на свій розсуд» суттєво «пом’якшує» санкцію для суб‘єкта господарювання, який зловживає монопольним (домінуючим) становищем, і не завжди може призвести до очікуваних результатів. АМКУ повинен мати можливість встановлювати порядок примусової реорганізації такого суб‘єкта і контролювати всю процедуру такої реорганізації суб’єкта господарювання, який зловживає монопольним (домінуючим) становищем на ринку певних товарів (робіт, послуг), для запобігання збереження відносин контролю між новостворюваними у результаті реорганізації суб‘єктами господарювання та зберігання монопольного (домінуючого) становища на ринку певних товарів (робіт, послуг) цією групою суб‘єктів господарювання.

Якщо розглянути вищевказані законодавчо встановлені санкції та порядок їх застосування з точки зору їх ефективності, то висновки будуть не на користь споживачів товарів (робіт, послуг) суб‘єктів господарювання, які визнанні монополістами та такими, що зловживають монопольним становищем.

Отже, відсутність чіткого визначення випадків, коли АМКУ надаються рекомендації та висуваються вимоги, а коли відразу застосовуються санкції (правила «першого» або «систематичного» порушення); чіткої диференціації розміру штрафу в рамках кожного визначеного законодавством порушення; жорстких санкцій за невиконання вимог і зобов‘язань АМКУ та дієвого механізму притягнення до відповідальності суб‘єктів господарювання, включаючи їх керівників, що не лише зловживають монопольним (домінуючим) становищем на ринках певних товарів (робіт, послуг), а й мають монопольне (домінуюче) становище, коли це має негативний вплив на конкуренцію, призводить до практично безупинного зловживання монопольним (домінуючим) становищем з боку суб’єктів господарювання – монополістів, що, перш за все, зачіпає права та інтереси споживачів.

На наш погляд, вивчення позитивного досвіду іноземних держав у цьому питанні може допомогти розробити дієву систему заходів по боротьбі АМКУ із обмеженням конкуренції, зловживаннями суб‘єктів господарювання монопольним (домінуючим) становищем на ринках певних товарів (робіт, послуг) та внести відповідні зміни та доповнення до сучасного конкурентного законодавства України.